Запальні захворювання шкіри та підшкірної клітковини

Абсцес  — відмежоване піогенною мембраною скупчення гною в різних тканинах і органах.

Флегмона  — розлите гнійне запалення клітковини. Флегмона може розвинутися у будь-якій частині тіла, за бурхливого перебігу — охоплювати кілька анатомічних ділянок.

Топічна діагностика одонтогенних флегмон щелепно-лицьової області грунтується на 4 місцевих ознаках:

I. Ознака “причинного зуба”. В порожнині рота є періодонтитний або пародонтитний зуб, періодонт якого є “генератором” інфекції, що розповсюджується і вражаючи прилеглі до нього м’які тканини. Виявляється він на підставі скарг хворого, огляду і рентгенографії.

II. Ознака вираженості запального інфільтрату м’яких тканин. Він різко виражений при поверхневих флегмонах і відсутній або слабо виявляється при глибоких. В цьому випадку оцінюються видимі прояви інфільтрації і, як критерій її порушення, конфігурація обличчя або відсутність асиметрії.

III. Ознака порушення рухової функції нижньої щелепи. Відомо, що будь-який запальний процес, що локалізується в зоні хоча б одного з жувальних м’язів, в тій чи іншій мірі порушує рухову функцію нижньої щелепи.

IV. Ознака утрудненого ковтання. Виникає при локалізації запального інфільтрату в ділянці м’язів бічної стінки глотки, при цьому в результаті стиснення або м’язової контрактури виникають болі при ковтанні.

Фурункул – гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула і оточуючих його тканин.
При розвитку процесу запалення переходить на сальну залозу та навколишні тканини в тому числі сусідні волосяні фолікули, що призводить до утворення карбункулу — зливного гнійно-некротичного запалення декількох волосяних фолікулів і сальних залоз з утворенням загального великого некрозу шкіри і підшкірної клітковини.
При несвоєчасному лікуванню або самолікуванню (видавлювання) фурункулів та карбункулів в ділянках верхньої губи, носогубної складки, носа, суборбітальної області можливий розвиток важкого стану, що супроводжується прогресуючим тромбофлебітом і переходом на венозні синуси, тверду мозкову оболонку, що, в свою чергу, призводить до таких серйозних захворювань, як базальний менінгіт і сепсис тощо.

Лікування запальних захворюваннь шкіри та підшкірної клітковини – розтин гнійного вогнища з урахуванням напрямку лицевого нерву та забезпечення відтоку гною із гнійного вогнища, промивання (діаліз) гнійного осередку та його дренування, асептична марлева пов’язка з гіпертонічним розчином поверх гнійної рани, видалення «причинного» зуба за показаннями.

Запальні захворювання ротової порожнини

Перикоронарит, або перикоронит супроводжується запаленням тканин навколо зуба, що прорізується. При важкому і тривалому прорізуванні над зубом утворюється своєрідний капюшон, під який потрапляють хвороботворні бактерії та залишки їжі. В результаті розвивається запальний процес.

Лікування перикоронарита практично завжди хірургичне. У випадку запалення тканин навколо молярів і премолярів стоматологи вибирають тактику висічення ясеневого капюшону. А ось лікування в ділянці восьмих зубів майже завжди виконується шляхом видалення зубів мудрості.

Періостит або, як часто називають це захворювання в народі — флюс – це запалення окісті, яке виникає спочатку на її поверхні, а потім проникає в інші шари. Окістя у вигляді м’якої сполучної тканини тонкою плівкою обволікає всю поверхню кістки. Вона служить сполучною ланкою між зубом і всіма м’язами, що оточують його, а також виконує захисну функцію для кістки. Перша ознака періоститу – невелике набрякання ясна, яке супроводжується болем.

Періостит – це серйозне захворювання, яке потребує негайної лікарської допомоги. Ефективність лікування хвороби залежить від того, на якій стадії воно розпочато. На початку розвитку захворювання, коли ще не утворився гнійний абсцес, достатньо розкрити порожнину ураженого зуба та очистити канал від серозного ексудату.

Якщо захворювання перейшло у гнійну форму, необхідно хірургічне втручання з розсіченням окістя в області запалення. Для знеболювання вживається місцева анестезія.

Остеомієліт щелепи – це гнійний, інфекційно-запальний процес, що захоплює всі структурні компоненти щелепної кістки і призводить до остеонекрозу.

Остеомієліт щелепи супроводжується загальними симптомами, такими як слабкість, підвищення температури, озноб та локальними ознаками: болем, обмеженням відкривання рота, рухливістю зубів, запальною інфільтрацією м’яких тканин обличчя, утворенням свищів, секвестрів, абсцесів та інше.

Найчастіше захворювання діагностується на нижній щелепі, так як зуби нижнього ряду більше схильні до карієсу і різних травматичних впливів.

Ризик розвитку остеомієліту зростає за наявності імунодефіцитного стану, а також захворювань кровоносної системи. Це пов’язано з тим, що у людини з такими патологіями погано гояться рани, а організм не в змозі протистояти інфекціям.

До інших факторів, що провокують хворобу, відносять:
• куріння;
• зловживання алкоголем;
• діабет;
• голодування чи погане харчування;
• сифіліс;
• курси хіміо- та променевої терапії.

Якщо гострий розвиток хвороби не вилікувати до кінця, то розвивається хронічний остеомієліт щелепи. Він важче піддається консервативній терапії, а також частіше призводить до ускладнень.